Про ветеранське підприємництво
Опис законопроєкту
Законопроєктом пропонується врегулювати ветеранське підприємництво.
Унаслідок проведення антикорупційної експертизи законопроєкту Інститут законодавчих ідей виявив в його положеннях корупціогенні фактори та зауваження по суті.
Корупціогенні фактори
1. Запроваджується непрозорий механізм набуття статусу суб’єкта ветеранського підприємництва
2. Недосконала процедура створює підстави для довільного позбавлення статусу суб’єкта ветеранського підприємництва
Повний аналіз
Прогалина та юридична колізія
1. Запроваджується непрозорий механізм набуття статусу суб’єкта ветеранського підприємництва
Стаття 5 законопроєкту присвячена статусу суб’єкта ветеранського підприємництва. Зокрема, в ній йде мова і про “набуття” такого статусу. При цьому, частинами 3 та 5 статті 5 проєкту передбачено лише наступне:
– особа набуває статус суб’єкта ветеранського підприємництва з дня внесення Мінветеранів відомостей про облік такої особи у статусі суб’єкта ветеранського підприємництва до Єдиного державного реєстру ветеранів війни (далі – ЄДРВВ) та формуванням витягу разом із унікальним електронним ідентифікатором із застосуванням засобів ЄДРВВ;
– порядок набуття та втрати статусу суб’єкта ветеранського підприємництва та ведення їх обліку визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, законопроєктом, не визначений порядок набуття статусу ветеранського підприємництва, зокрема:
– не визначено на підставі яких юридичних фактів Мінветеранів буде вносити вищезазначені відомості в ЄДРВВ;
– відсутній перелік необхідних дій для отримання статусу суб’єкта ветеранського підприємництва (наприклад, подання заяви (клопотання) про отримання статусу разом із чітко визначеним вичерпним переліком документів);
– не визначено платність чи безоплатність набуття статусу суб’єкта ветеранського підприємництва;
– не встановлено жодних процедурних строків;
– не передбачено підстави відмови у набутті статусу суб’єкта ветеранського підприємництва.
Отже, законопроєкт суперечить статті 5 Закону України “Про адміністративні послуги”, відповідно до якої виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються:
– найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання;
– суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;
– перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;
– платність або безоплатність надання адміністративної послуги;
– граничний строк надання адміністративної послуги;
– перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
Виявлена правова невизначеність дозволяє Мінветеранів діяти на власний розсуд та довільно приймати рішення про надання чи відмову в наданні статусу суб’єкта ветеранського підприємництва. Це сприятиме виникненню корупційних ризиків та можливих зловживань при реалізації відповідних повноважень (наприклад, затягування строків внесення в ЄДРВВ, як підстава для вимагання неправомірної вигоди).
Для усунення корупційних ризиків, законопроєкт потребує доопрацювання та встановлення чіткого порядку набуття статусу суб’єкта ветеранського підприємництва, враховуючи вимоги Закону України “Про адміністративні послуги”.
2. Недосконала процедура створює підстави для довільного позбавлення статусу суб’єкта ветеранського підприємництва
Статтею 6 законопроєкту пропонується встановити вичерпний перелік підстав втрати статусу суб’єкта ветеранського підприємництва. Відповідно до пунктів 2 та 6 статті 6 проєкту Мінветеранів приймає рішення про втрату статусу суб’єкта ветеранського підприємництва, зокрема, з таких підстав:
– “невідповідність суб’єкта ветеранського підприємництва вимогам, визначеним статтею 2 цього Закону, яку виявлено уповноваженим органом на підставі інформації, отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, з державних реєстрів, баз даних, інформаційних систем, держателями яких є органи державної влади, якщо суб’єкт ветеранського підприємництва не усунув таку невідповідність протягом семи робочих днів з дня направлення уповноваженим органом такому суб’єкту ветеранського підприємництва повідомлення про невідповідність згідно із частиною 2 цієї статті”;
– “допущення суб’єктом ветеранського підприємництва двох порушень умов та/або вимог надання та/або використання державної підтримки, наданої такому суб’єкту ветеранського підприємництва згідно із цим законом та/або згідно із державними цільовими чи іншими державними програмами, прийнятими у відповідності і/чи на виконання цього Закону”.
Водночас, стаття 6 законопроєкту не містить частини 2 і проєктом не передбачено порядок надсилання/виконання повідомлення про невідповідність суб’єкта ветеранського підприємництва встановленим вимогам. Це створюватиме значні ускладнення та, навіть, унеможливлює усунення суб’єктами ветеранського підприємництва таких невідповідностей.
Крім цього, у проєкті чітко не визначено:
– перелік порушень умов/вимог надання/використання державної підтримки;
– строк протягом якого вчинення двох порушень вищевказаних умов/вимог є підставою для втрати статусу суб’єкта ветеранського підприємництва;
– хто та в якому порядку встановлюватиме факт порушень умов/вимог надання/використання;
– юридичний зміст конструкції “допущення порушень” (чи є це тотожним вчиненню порушень).
Відсутність чіткої регламентації вищевказаних питань надає Мінветеранів змогу на власний розсуд приймати рішення про втрату статусу суб’єкта ветеранського підприємництва, що сприятиме виникненню корупційних ризиків та зловживань.
Усунення корупційних ризиків можливе шляхом встановлення в проєкті чіткого порядку втрати статусу суб’єкта ветеранського підприємництва.
Інші зауваження
1. При розгляді законопроєкту, перш за все, потрібно враховувати, що питання на врегулювання яких спрямований законопроєкт здебільшого вже регулюються чинним законодавством України.
Так, наприклад, правовий статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії визначаються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 20 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” підприємства ветеранів війни, на яких не менше ніж 60% від середньоспискової чисельності працюючих становлять учасники бойових дій та учасники війни, звільняються від сплати податку на прибуток.
Основні засади регулювання підприємницької діяльності закріплені Господарським кодексом України, законами України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, “Про ліцензування видів господарської діяльності”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про адміністративні послуги”, “Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні” тощо.
Розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм регулюється Законом України “Про державні цільові програми”.
Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні визначається Податковим кодексом України. Підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно Податковим кодексом України (пункт 7.4. статті 7 Податкового кодексу України).
Фактично законопроект не має самостійного предмета регулювання. Прийняття та реалізація законопроекту призведе до дублювання правових норм та подвійного регулювання однотипних правовідносин.
У статтях 1 – 7 законопроєкту міститься намір визначити хто може бути суб’єктом ветеранського підприємництва та порядок отримання/втрати відповідного статусу. Усі інші положення проєкту є суто декларативними та позбавленні нормативного навантаження. Наприклад, статтею 8 проєкту передбачені, зокрема, такі основні завдання державної політики у сфері розвитку та функціонування ветеранського підприємництва:
– створення системи економічних і соціальних стимулів допомоги у здійсненні ветеранами війни, членами сімей ветеранів війни, членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України підприємницької діяльності, підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності, соціальної активності, досягнення фінансової стабільності;
– стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб’єктів ветеранського підприємництва;
– сприяння провадженню суб’єктами ветеранського підприємництва діяльності щодо просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і зовнішній ринки;
– досягнення ветеранами війни, членами сімей ветеранів війни, членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членами сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України позитивних економічних та соціальних результатів;
– розробка та реалізація державних програм підтримки, державних цільових програм, регіональних та місцевих цільових програм, програм розвитку, інвестиційних та інноваційних проектів у сфері ветеранського бізнесу.
Відповідно до статті 9 законопроєкту одними із основних напрямів державної політики у сфері ветеранського підприємництва в Україні є:
– запровадження податкових механізмів стимулювання ветеранського підприємництва;
– пріоритетне залучення суб’єктів ветеранського підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;
– гарантування прав суб’єктів ветеранського підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
– сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб’єктів ветеранського підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур;
– забезпечення підтримки суб’єктів ветеранського підприємництва для просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на зовнішні ринки.
Статтею 14 законопроєкту пропонується встановити гарантії державної підтримки ветеранського підприємництва:
– держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів суб’єктів ветеранського підприємництва;
– права та пільги для суб’єктів ветеранського підприємництва, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані протягом дії цього Закону;
– незаконне втручання в господарську діяльність суб’єктів ветеранського підприємництва органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, заподіяні суб’єкту ветеранського підприємництва неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до закону.
Проте, ці положення дублюють частину 1 статті 6, частину 1 статті 20, частину 4 статті 23, частину 3 статті 147 Господарського кодексу України, якими передбачено наступне:
– забороняється незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини;
– держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
– незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб’єктів господарювання забороняється;
– збитки, завдані суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 16 законопроєкту передбачено, що надання державної фінансової підтримки суб’єктам ветеранського підприємництва здійснюється Мінветеранів через бюджетну установу “Український ветеранський фонд” та іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва. Одним з основних видів державної фінансової підтримки є “надання фінансової підтримки, грантів, іншого виду фінансування на безоплатній та безповоротній основі для реалізації проектів суб’єктами ветеранського підприємництва”.
Водночас, законопроєктом не визначено:
– чіткої процедури набуття/втрати статусу суб’єкта ветеранського підприємництва;
– перелік пільг, які надаються суб’єктам ветеранського підприємництва;
– в чому полягає, хто та на яких підставах встановлюватиме “пріоритетність” залучення суб’єктів ветеранського підприємництва до виконання програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;
– юридичний зміст вищезазаначених “стимулювання”, “сприяння”, “підтримка”, “просування” та “податкові механізми стимулювання”;
– критерії “позитивності” економічних та соціальних результатів;
– чим гарантії прав встановлені чинним законодавством для бізнесу відрізняються від “гарантування прав” суб’єктів ветеранського підприємництва;
– в чому саме полягатиме спрощення дозвільних процедур та наскільки скорочуватиметься їх строк;
– критерії та підстави обрання проектів для державної підтримки;
– хоча б загальних засад процедури надання державної фінансової підтримки;
– правовий статус “державних програм підтримки”;
– порядок здійснення контролю за діяльністю суб’єктів ветеранського підприємництва тощо.
Тобто проект не містить юридично завершеного механізму його реалізації. Тому прийняття законопроєкту у запропонованій редакції не призведе до жодних юридичних наслідків.
У зв’язку із вищезазначеним, доцільність прийняття законопроєкту у запропонованій редакції, а саме намагання врегулювати питання ветеранського підприємництва окремим законом, викликає сумнів.
2. Низка положення законопроєкту позбавлені чіткості та ясності, дозволяють довільне тлумачення правових норм, що не узгоджується з принципом правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права2.
2.1. Стаття 2 законопроєкту визначає суб’єктів ветеранського підприємництва, до яких пропонується віднести, зокрема, українські юридичні особи, які відповідають такому критерію – “60 і більше відсотків членів такої юридичної особи є ветеранами війни та/або членами їх сім’ї, та/або членами сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни, та/або членами сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України”.
Зазначене положення не дає змоги чітко встановити юридичний зміст словосполучення “членів такої юридичної особи” – мова йде про працівників/трудовий колектив відповідної юридичної особи чи, наприклад, її засновників/учасників/акціонерів або членів виконавчого органу/наглядової ради юридичної особи.
2.2. У частині 1 статті 15 та частині статті 17 законопроєкту йде мова про “об’єкти інфраструктури підтримки ветеранського підприємництва”.
Однак, із запропонованої редакції проєкту неможливо чітко визначити, що являють собою такі об’єкти та їх юридичний статус.
2.3. Статтею 12 законопроєкту передбачено, зокрема, наступне:
– державна підтримка передбачає формування державних програм підтримки, державних цільових, регіональних та місцевих цільових програм, програм розвитку, в яких визначаються умови та механізми цієї підтримки;
– програми державної підтримки, державні цільові програми розробляються та впроваджуються Мінветеранів із залученням інших ЦОВВ та громадських організацій, що представляють інтереси суб’єктів ветеранського підприємництва;
– державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.
Із запропонованої редакції законорпроєкту не видається можливим визначити про які саме “державні програми підтримки” в ньому йде мова та чим саме вони відрізняються від державних цільових програм, правовий статус яких регулюється Законом України “Про державні цільові програми”.
2.4. Відповідно до пунктів 4 та 6 статті 13 законопроєкту державна підтримка суб’єкта ветеранського підприємництва не надається, якщо суб’єкт господарювання:
– визнає свою неспроможність своєчасно виконувати зобов’язання перед кредиторами через незадовільний стан фінансово-господарської діяльності;
– отримав державну підтримку з порушенням умов її надання або умов щодо цільового використання бюджетних коштів, що доведено в установленому порядку.
Але законопроєктом не визначено:
– критерії незадовільності стану фінансово-господарської діяльності;
– який орган/нормативно-правовий акт визначатиме порядок доведення порушення умов надання державної підтримки.
До того ж, не враховано, що згідно із частиною 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства у випадку неспроможності виконувати зобов’язання перед кредиторами, суб’єкт господарювання має звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство3.
2.5 Згідно із частиною 3 статті 14 законопроєкту органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів ветеранського підприємництва у випадках, передбачених законом.
Проте, законопроєктом не визначено про який саме контроль у ньому йде мова та порядок його здійснення (строки, способи та форми здійснення контролю, повноваження контролюючих органів тощо).
В той же час, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. Його дія поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 1 статті 2 Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”).
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” виключно законами встановлюються:
– органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;
– види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю);
– повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;
– вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;
– спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю);
– санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
У зв’язку із вищезазначеним, слід нагадати, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі4.
3. Частиною 2 статті 2 законопроєкту передбачено, що “для цілей цього Закону ветеранами війни вважаються особи, визначені пунктами 19 – 25 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також особи, що набули статус постраждалого учасника Революції Гідності”.
Однак, це положення проєкту суперечить статтям 4, 7 та 16-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, якими до ветеранів війни віднесено осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а не осіб, що набули статус постраждалого учасника Революції Гідності, як це пропонується законопроєктом.
4. Відповідно до частини 2 статті 2 законопроєкту членами сім’ї ветерана війни, членами сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни вважаються:
– батьки;
– один з подружжя, який не уклав повторний шлюб, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
– діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;
– утриманці загиблого (померлого), яким у зв’язку з цим виплачується пенсія.
Зазначений перелік потребує узгодження із статтею 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, якою до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, віднесено:
– батьків;
– одного з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
– дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей;
– дітей, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;
– дітей, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;
– утриманців загиблого (померлого), яким у зв’язку з цим виплачується пенсія.
5. Відповідно до частини 2 статті 5 законопроєкту відомості щодо осіб зі статусом суб’єкта ветеранського підприємництва обліковуються в ЄДРВВ.
Суб’єктами ветеранського підприємництва, за умови відповідності встановленим статтею 2 проєкту вимогам, можуть бути:
– фізичні особи – підприємці;
– самозайняті особи;
– юридичні особи.
Тому, частина 2 статті 5 законопроєкту суперечить статті 3-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, якою передбачено внесення до ЄДРВВ інформації про фізичних осіб (“ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб та членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України”).
Водночас, законопроєктом не передбачено внесення жодних відповідних змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” для його узгодження із вищезазначеними положеннями проєкту.
6. Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 2 законопроєкту не може бути суб’єктом ветеранського підприємництва “юридична особа, стосовно якої застосовано спеціальні економічні або інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до законодавства України, або визнані Україною міжнародні санкції або яка є пов’язаною особою особи, стосовно якої застосовано такі обмежувальні заходи (санкції)”.
В цьому положенні проєкту не враховано, що згідно із статтею 1 Закону України “Про санкції” санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до:
– іноземної держави;
– іноземної юридичної особи;
– юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента;
– іноземців;
– осіб без громадянства;
– суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Також із цього положення проєкту неможливо чітко визначити про яких саме “пов’язаних осіб” у ньому йде мова.
7. У статті 4 законопроєкту та змінах до статті 42 Господарського кодексу України надається однакове визначення термінам “ветеранське соціальне підприємництво” та “соціальне підприємництво” – “підприємництво з метою досягнення конкретних суспільно корисних матеріальних або нематеріальних результатів, спрямованих на вирішення соціальних та/або екологічних проблем окремих категорій осіб чи груп населення”.
Таке визначення суперечить статті 42 Господарського кодексу України та статті 1 законопроєкту, у яких отримання прибутку є обов’язковою ознакою підприємництва та ветеранського підприємництва – “самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями)/ветеранського підприємництва з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку”.
Крім цього, не видається можливим чітко визначити на вирішення проблем яких саме категорій осіб/груп населення буде спрямоване соціальне (ветеранське соціальне) підприємництво.
Водночас, у супровідних документах до законопроекту відсутнє належно аргументоване обґрунтування необхідності та мети запровадження соціального підприємництва та ветеранського соціального підприємництва як окремих видів підприємництва/ветеранського підприємництва.
До того ж, в тексті законопроєкту термін “ветеранське соціальне підприємництво” застосовується лише один раз, а в тексті Господарського кодексу України (в т.ч. і в редакції законопроєкту) взагалі не вживається термін “соціальне підприємництво”.
Відповідно до пункту 10 статті 9 законопроєкту одним із основних напрямів державної політики у сфері ветеранського підприємництва є стимулювання розвитку ветеранського соціального підприємництва. Проте, статтями 8 та 9 законопроєкту вже передбачені заходи стимулювання усього ветеранського підприємництва, а не тільки соціального.
Також необхідно зазначити, що як усі положення проєкту, якими запроваджується соціальне/ветеранське соціальне підприємництво, так і, зокрема, пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень законопроєкту, яким Уряду доручається “підготувати програму підтримки розвитку соціального підприємництва”, суперечать преамбулі проєкту – “цей Закон спрямований на створення сприятливих умов для започаткування та розвитку ветеранського підприємництва, підвищення його конкурентоспроможності, вирішення проблем реінтеграції ветеранів війни в цивільне життя та сприяння сталому розвитку України в цілому”. Тобто, соціальне підприємництво не є предметом регулювання законопроєкту.
8. Відповідно до статті 11 законопроєкту “з метою вироблення стратегії та напрямів провадження у сфері ветеранського підприємництва органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування утворюють на громадських засадах консультативні, дорадчі або інші допоміжні органи”.
Але зазначене положення не узгоджується із статтями 14 та 22 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, якими утворення консультативно – дорадчих органів віднесено до прав, а не обов’язків, як це передбачено проєктом:
– для підготовки рекомендацій щодо виконання завдань ЦОВВ може утворюватися колегія ЦОВВ як консультативно-дорадчий орган;
– для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у ЦОВВ можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.
9. Згідно із пунктом 2 статті 13 законопроєкту державна підтримка суб’єкта ветеранського підприємництва не надається, якщо суб’єкт господарювання має заборгованість, зокрема, з виплати заробітної плати.
При цьому, не враховано, що невиплата заробітної плати може статися не з вини суб’єкта господарювання.
Наприклад, статтею 175 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати більш як за один місяць, вчинену умисно.
10. Пунктом 3 статті 13 законопроєкту передбачена підстава ненадання державної підтримки – “суб’єкт господарювання визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, або відкрито ліквідаційну процедуру”.
Проте, відповідно до частини 1 статті 58 Кодексу України з процедур банкрутства визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відбувається одночасно на підставі відповідної постанови господарського суду.
Крім цього, варто також звернути увагу на наступне.
Кодексом України з процедур банкрутства передбачено відкриття провадження у справі про банкрутство, а не порушення справи, як передбачено проєктом. Стосовно фізичної особи – підприємця відкривається провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується:
– за рішенням її учасників, суб’єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
– за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;
– за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, – за позовом відповідного органу державної влади.
11. Відповідно до частини 2 статті 16 законопроєкту державна фінансова підтримка надається за рахунок державного, місцевого бюджетів та інших, не заборонених законодавством джерел у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто прийняття та реалізація законопроєкту вимагатиме збільшення видатків з Державного бюджету України. Але всупереч частині 1 статті 27 Бюджетного кодексу України та частині 3 статті 91 Регламенту Верховної Ради України суб’єкт права законодавчої ініціативи не додав фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету.
Позиції державних стейкхолдерів5
1. Міністерство у справах ветеранів України та Міністерство оборони України підтримують проєкт із зауваженнями.
2. Міністерство соціальної політики України та Державна прикордонна служба України підтримують законопроєкт.
3. Державна податкова служба України підтримує проєкт за умови його доопрацювання.
4. Міністерство фінансів України вважає, що проєкт потребує доопрацювання.
5. Міністерство охорони здоров’я України та Пенсійний фонд України зауважень до проєкту не мають.
6. Міністерством юстиції України надано зауваження та пропозиції до законопроєкту.
Позиції недержавних стейкхолдерів
1. Голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО вважає, що законопроєкт потребує доопрацювання6.
2. Представники ветеранської спільноти підтримали пропозицію про створення робочої групи для напрацювання нового проєкту Закону України “Про ветеранське підприємництво”, який би відповідав інтересам і потребам учасників війни7.
Інститут законодавчих ідей не підтримує прийняття законопроєкту у запропонованій редакції.
Цей висновок підготовлений відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи законопроєктів аналітичним центром “Інститут законодавчих ідей”
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-18#Text
Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-05#Text
https://www.kmu.gov.ua/bills/proekt-zakonu-pro-veteranske-pidpriemnitstvo
https://blogs.pravda.com.ua/authors/poznjak/655ba36d91038/