Аналіз законопроєктів

Висновок до законопроєкту 8025

Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки сільського господарства та експорту агропродукції під час воєнного стану

Дата реєстрації
13.09.2022
Суб’єкт права законодавчої ініціативи
Аліксійчук Олександр Васильович
Батенко Тарас Іванович
Головний комітет
Комітет з питань аграрної та земельної політики
Висновок ІЗІ
Висновок АнтикорКомітету
Висновок НАЗК

Опис законопроєкту

Законопроєктом пропонується запровадження механізмів державної підтримки агросектору під час війни, якими, зокрема, передбачено:

– субсидування частини плати та процентів за кредитами, наданими для: а) будівництва та реконструкції експортної і переробної інфраструктури та б) придбання обладнання для переробки сільськогосподарської продукції;

– надання грантів для придбання: а) зерновозів (в т.ч. зерновозів-самоскидів), причепів-зерновозів; б) контейнерів для перевезення зернових; в) полімерних рукавів та мішків для зберігання сільськогосподарської продукції тощо.

В результаті проведення аналізу законопроєкту Інститут законодавчих ідей виявив в його положеннях корупціогенний фактор та зауваження по суті.

Корупціогенні фактори

Прогалина

Суб’єкт владних повноважень зможе довільно приймати рішення щодо закупівлі техніки та її надання у користування.

Новою частиною 3 статті 16 Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” передбачено, що під час дії воєнного стану може здійснюватися закупівля вітчизняної техніки і обладнання для АПК з метою надання її у користування сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості на період дії воєнного стану, а саме:

– зерновозів (в т.ч. зерновози-самоскиди);

– причепів-зерновозів;

– контейнерів для перевезення зернових;

– перекидачів контейнерів.

При цьому, законопроєктом чітко не визначено:

– обставини, за яких відбуватиметься вищезазначена закупівля, адже застосування словосполучення “може здійснюватися” свідчить про необов’язковість такої закупівлі;

– хто та на яких підставах прийматиме рішення про закупівлю;

– хто здійснюватиме закупівлю;

– критерії визначення суб’єктів господарювання, які отримуватимуть техніку у користування;

– умови користування: в першому абзаці йде мова про “користування”, а у восьмому – “безоплатне надання у користування”.

Відсутність у законопроєкті чіткої регламентації реалізації вищезазначених положень сприяє виникненню корупційних ризиків, оскільки може призвести до прийняття рішень суб’єктами владних повноважень на власний розсуд. Так, створюється можливість свавільної поведінки уповноважених суб’єктів, зокрема, при визначенні суб’єктів господарювання, які отримуватимуть техніку у безкоштовне користування. Усі ці законодавчі прогалини сприятимуть не лише зловживанням та можливості вимагання від суб’єктів господарювання  неправомірної вигоди, а й суттєвому порушенню їх прав.

У законопроєкті зазначено, що “порядок закупівлі вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу з наступним безоплатним наданням її у користування сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості на період дії воєнного стану та його повернення, з врахуванням вимог цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України”. Тому, прийняття та реалізація проєкту дозволить Уряду довільно визначати процедуру закупівлі та надання в користування вищезазначеної техніки, адже фактично жодних відповідних вимог не встановлено.

Для усунення корупційних ризиків, рекомендуємо доопрацювати законопроєкт в частині чіткого та повного врегулювання відповідних правовідносин саме на рівні закону.

Інші зауваження

1. Змінами до статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” пропонується оновити визначення терміну “вітчизняна техніка і обладнання для агропромислового комплексу”, встановивши, що це “техніка і обладнання, зазначена у пунктах 1 та 2 цієї статті, що виготовлена підприємствами – резидентами України на виробничих потужностях, що розташовані на території України, ступінь локалізації якої у собівартості перевищує 50%, та на підприємствах з виробництва якої питома вага витрат на оплату праці з урахуванням відрахування на соціальні заходи у складі собівартості виробленої (реалізованої – для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності) продукції становить не менш як 8%”.

Порівняно з чинним визначенням терміну, новим передбачається:

– зменшення ступеня локалізації з 60% до 50%;

– скасовується повноваження Уряду встановлювати ступінь локалізації для тракторів та інших самохідних енергетичних засобів сільськогосподарського призначення, спеціальних автомобілів сільськогосподарського призначення, самохідних та причіпних комбайнів;

– встановлення нових критеріїв: 1) підприємство – резидент України (зараз – підприємство вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу); 2) виготовлення на виробничих потужностях, що розташовані на території України; 3) питома вага витрат на оплату праці з урахуванням відрахування на соціальні заходи у складі собівартості виробленої (реалізованої) продукції становить не менш як 8%.

Однак, у супровідних документах до законопроєкту відсутнє належно аргументоване обґрунтування необхідності прийняття та реалізації таких законодавчих пропозицій проєкту.

До того ж, із запропонованої редакції визначення терміну вітчизняна техніка і обладнання для агропромислового комплексуне видається можливим чітко встановити чи

– техніка, вироблена на одному з двох видів підприємств (1) підприємства – резиденти України у яких виробничі потужності розташовані в Україні та 2) підприємства, у яких питома вага витрат на оплату праці з урахуванням відрахування на соціальні заходи у складі собівартості виробленої (реалізованої) продукції становить не менш як 8%) буде вважатися вітчизняною

чи

– для визнання техніки для АПК вітчизняною, вона повинна бути виготовлена на підприємстві, яке одночасно відповідає обом вищезазначеним критеріям.

Тому, передбачене проєктом визначення терміну вітчизняна техніка і обладнання для агропромислового комплексу” суперечить принципу правової визначеності, що вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними2.

2. Законопроєкт доповнює Закон України “Про залізничний транспорт” новими положеннями, якими пропонується встановити наступне:

– “при введенні воєнного стану в Україні вартість послуг (тарифи) з транспортування сільськогосподарської продукції залізничним транспортом, а також з її зберігання, навантаження, перевантаження, перевалки, інших послуг транспортних організацій (включаючи оренду або іншу плату за використання рухомого складу) наданих на залізничному транспорті АТ “Укрзалізниця” або його відокремленим підрозділом не можуть збільшуватися більше як на 15% протягом кожних кварталу, відносно тарифів (плати), які діяли для такого тарифу (плати) на день, що передував дню введення воєнного стану в Україні;

у разі визначення тарифу (плати) за послуги, зазначені у абзаці першому цього пункту шляхом проведення електронного аукціону, такий аукціон може здійснюватися виключно за методом покрокового зниження стартової ціни. Така стартова ціна визначається як середня цінова пропозицію за результатами такого типу аукціонів, за якими було укладено угоди в останній місяць року, що передував дню введення воєнного стану в Україні та не може збільшуватися більше як на 15% протягом кожного наступного кварталу;

встановлення будь-яких надбавок, націнок або інших видів платежів, додаткових до такого найменшого тарифу (плати), не припускається”.

Проте, встановлення законопроєктом тарифів на послуги залізничного транспорту суперечить статті 116 Конституції України, статті 5 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, відповідно до яких Кабінет Міністрів України:

– забезпечує проведення цінової політики;

здійснює державне регулювання цін;

– визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін.

Також законопроєкт не узгоджується із частинами 1, 3 та 5 статті 9 Закону України “Про залізничний транспорт”, якими передбачено наступне:

встановлення тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України;

тарифи на залізничні перевезення встановлюються з урахуванням інвестиційної складової;

– розрахунки за роботи і послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.

При розгляді законопроєкту необхідно враховувати, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів (стаття 15 Закону України “Про ціни і ціноутворення”).

3. Відповідно до нового пункту 2.30. статті 2 Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” грант у сільському господарстві – це фінансові ресурси, що надаються донором (іноземною державою, міжнародною організацією, донорською установою) на безповоротній основі для підтримки певної галузі сільського господарства в рамках світової продовольчої безпеки та спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених між донором та Кабінетом Міністрів України, за поданням Мінагрополітики, в порядку визначеному Бюджетним Кодексом України.

Але Бюджетним кодексом України не визначено порядок надання вишезазначених грантів. При цьому, законопроєктом не передбачено внесення жодних відповідних змін до Бюджетного кодексу України, а згідно із частиною 8 статті 90 Регламенту Верховної Ради України, якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі “Перехідні положення” цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті.

4. Статтю 22 Закону України “Про мультимодальні перевезення” проєкт доповнює новою частиною, якою передбачено, зокрема, наступне:

– надання на період дії воєнного стану міжнародним неприбутковим організаціям, які організовують перевезення сільськогосподарської продукції статусу операторів в рамках мультимодальних перевезень;

– такий оператор не має права отримувати прибуток, окрім стягування плат, які є необхідними для забезпечення здійснення мультимодальних перевезень на визначених між міжнародною неприбутковою організацією та Кабінетом Міністрів України умовах.

Однак, ці положення проєкту не узгоджуються із статтями 1 та 12 Закону України “Про мультимодальні перевезення”, відповідно до яких:

– оператор мультимодального перевезення – це суб’єкт господарювання, який укладає договір мультимодального перевезення, приймає на час перевезення під свою відповідальність вантаж, оформлює документ мультимодального перевезення та здійснює чи забезпечує здійснення перевезення вантажу до місця призначення;

– мультимодальні перевезення вантажів можуть здійснюватися за єдиним (наскрізним) тарифом;

– єдиний (наскрізний) тариф обчислюється оператором мультимодального перевезення. Основними складовими єдиного (наскрізного) тарифу є: вартість страхування відповідальності оператора мультимодального перевезення, вартість перевезення вантажу видами транспорту, що задіяні у мультимодальному перевезенні, вартість основних та супутніх послуг, що надаються у терміналах під час завантаження, розвантаження та заміни виду транспорту, прибуток оператора мультимодального перевезення, вартість послуг фактичних перевізників та третіх осіб, залучених до надання послуги мультимодального перевезення.

5. Законопроект доповнює Закон України “Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою” новою статтею 26-1, згідно із якою у період дії воєнного стану може здійснюватися страхування на випадок бойових та воєнних дій:

– мультимодальних терміналів та об’єктів, призначених для експорту аграрної продукції залізничним, водним (внутрішнім водним чи морським) та автомобільним видами транспорту, включаючи об’єкти, призначені для її зберігання, навантаження, перевантаження, перевалки;

– об’єктів з переробки сільськогосподарської продукції;

– транспортних засобів та об’єктів, у яких транспортується сільськогосподарська продукція.

Така законодавча пропозиція не узгоджується із Законом України “Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою”, яким регулюються відносини у сфері страхування сільськогосподарської продукції, а не об’єктів її зберігання, як це пропонується законопроєктом.

Статтею 20-1 Закону України “Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою” передбачено, що предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням сільськогосподарською продукцією, а саме:

– посівами, врожаєм сільськогосподарських культур;

– багаторічними насадженнями та їх врожаєм;

– сільськогосподарськими тваринами;

– доходом від реалізації власно вирощеної, відгодованої, виловленої, зібраної, виготовленої сільськогосподарської продукції.

Перелік видів сільськогосподарської продукції та сільськогосподарських страхових ризиків, щодо яких здійснюється страхування з державною підтримкою на відповідний бюджетний рік, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику (частина 2 статті 25 Закону України Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою).

6. Реалізація запропонованих законопроєктом заходів державної підтримки агросектору вимагатиме збільшення видатків з Державного бюджету України. Але всупереч частині 1 статті 27 Бюджетного кодексу України та частині 3 статті 91 Регламенту Верховної Ради України суб’єкт права законодавчої ініціативи не додав фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету. В законопроекті передбачено, що у разі його прийняття як закону, останній набиратиме чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Таке положення не відповідає вимогам частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, згідно якої закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються:

– не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду;

– після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, у разі прийняття законопроекту Верховною Радою України, його підписання Президентом України та офіційного оприлюднення до 15 липня 2023 року, він зможе набрати чинність не раніше 1 січня 2024 року.

Позиції державних стейкхолдерів3

1. Міністерство фінансів України не підтримує законопроєкт.

2. Міністерство аграрної політики та продовольства України підтримує законопроєкт.

3. Міністерством освіти і науки України надано зауваження та пропозиції до проєкту.


Цей висновок підготовлений відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи законопроєктів аналітичним центром “Інститут законодавчих ідей”

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-11#Text

https://www.kmu.gov.ua/bills/proekt-zakonu-pro-vnesennya-zmin-do-deyakikh-zakonodavchikh-aktiv-shchodo-derzhavnoi-pidtrimki-silskogo-gospodarstva-ta-eksportu-agroproduktsii-pid-chas-voennogo-stanu

 

Ми у соцмережах
Завжди відкриті до
питань та пропозицій
+38 (063) 763-85-09 office@izi.institute