Аналіз законопроєктів

Висновок до законопроєкту 7303

Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо окремих питань оптимізації функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану

Дата реєстрації
20.04.2022
Суб’єкт права законодавчої ініціативи
Кузьміних Сергій Володимирович
Мазурашу Георгій Георгійович
Головний комітет
Комітет з питань правоохоронної діяльності
Висновок ІЗІ
Висновок АнтикорКомітету
Висновок НАЗК

Резюме

Запропоновані зміни спрямовані на криміналізацію неповернення до України посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, а також зменшення гарантій діяльності Конституційного Суду України.

Ідея введення кримінальної відповідальності є абсурдною, оскільки сумнівною є наявність суспільної небезпеки від таких дій посадових осіб. Крім того, у випадку відмови від виконання своїх функцій, які можливо за законом здійснювати дистанційно, мають наступати наслідки, передбачені трудовим та іншим спеціальним законодавством.

ЗменшеннясуддівськоївинагородисуддівКонституційного Суду України та зменшеннярівнядовічного грошового утримання таких суддів є зменшеннямгарантійїхдіяльності, що є неприпустимимнавіть в періодвоєнного стану, оскільки в цей час обмеженняроботисуддів є неприпустимим.

Порівняльний аналіз чинних норм та запропонованих змін

Законопроєктом пропонується внести такі зміни та доповнення до наступних правових актів:

1. Кримінальний кодекс України:

– кодекс пропонується доповнити статтею 337-1, якою передбачити кримінальну відповідальність за невиконання вимог закону щодо повернення в Україну без поважних причин після введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях особами уповноваженими на виконання функцій держави та/або місцевого самоврядування, які знаходяться за кордоном.

Відтак, законопроєктом пропонується криміналізувати саме діяння (неповернення); даний склад злочину є формальним.

З цього приводу слід зазначити, що криміналізація будь-яких дій можлива лише за наявності суспільної небезпеки вчинення/невчинення таких дій. У даному випадку незрозумілою залишається саме ця підстава визнання таких дій посадових осіб злочином.

У пояснювальній записці до проєкта зазначається, що усі без виключення особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за винятком осіб, які відсутні з поважних причин) мають бути на своїх робочих місцях та здійснювати повноваження відповідно до посадових інструкцій. Це означає, що такі особи, які на момент запровадження воєнного стану, знаходилися за межами України, повинні повернутись в Україну і приступити до виконання своїх посадових обов’язків. У разі небажання чи відмови повернення в Україну, зазначена категорія громадян має нести відповідальність на рівні кримінального покарання.

Відтак, фактично суспільна небезпека неповернення в Україну посадових осіб напряму пов’язана з ризиком функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Однак, ініціатори законопроєкта не враховують надану законом можливість здійснення такими особами своїх обов’язків дистанційно, незалежно від місця перебування.

Жодних кількісних даних щодо таких осіб, що виїхали за межі України, також немає.

Більше того, визнавати кримінально караним діянням невиконання посадовими особами своїх трудових функцій є абсолютно безперспективною та необґрунтованою практикою, оскільки в такому випадку мають наступати наслідки, передбачені трудовим законодавством та іншими спеціальними законами (вжиття заходів дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх посадових обов’язків аж до звільнення з посади).

Окрім того, таке діяння карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, що у взаємозв’язку з відсутністю суспільної небезпеки видається взагалі абсурдним з юридичної точки зору.

Рекомендація.

Відмовитись від ініціативи криміналізувати невиконання певними посадовими особами своїх посадових обов’язків, підміняючи норми трудового законодавства нормами карального закону;

2. Закон України «Про правовий режим воєнного стану»:

– статтю 6 пропонується доповнити частиною 6, яка надає повноваження Президентові України в Указі про введення воєнного стану передбачати строк, упродовж якого повинні повернутись до України посадові особи, визначені законопроєктом;

– передбачається доповнення статтею 10-1, яка встановлюватиме, що у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, особи уповноважені на виконання функцій держави та/або місцевого самоврядування зазначені у підпунктах «а» – «к» пункту 1 та у підпункті «а» пункту 2 частини першої 5 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», які перебувають за межами України, за відсутності поважних причин, передбачених частиною другою цієї статті, зобов’язані повернутися в Україну.

При цьому, поважними причинами у випадку, передбаченому у частині першій цієї статті, є заборона на виїзд з країни перебування, стихійні лиха, катастрофи, аварії, відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні чи інші обставини, які перешкоджають виїзду з країни перебування.

Відтак, правова конструкція цієї норми дозволятиме слідчим органам, прокурору та суду на власний розсуд визначати поважність або неповажність підстав для неповернення до України. Така необмежена дискреція у прийнятті рішень створює корупційні ризики в правозастосовчій діяльності, оскільки в одних випадках перебування за кордоном у зв’язку з підвищенням кваліфікації може вважатись підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, а в інших – ні.

Рекомендація.

Встановити виключний перелік обставин, які визнаються поважними для неповернення у строк, визначений в Указі Президента України, на територію України;

статтю 28 пропонується доповнити частиною 2-2, яка передбачає, що тимчасово, на час дії правового режиму воєнного стану та визначеного законом періоду відновлення інфраструктурних об’єктів України, зруйнованих внаслідок військової агресії Російської Федерації:

1) положення частини третьої статті 5 та частини третьої статті 6 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 35, ст.236) не поширюється на осіб, які на час запровадження воєнного стану здійснювали діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування та які задекларували доходи за рік, який передує поточному у розмірі 5000 і більше прожиткових мінімумів;

2) призупиняється дія статей 26 та 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 35, ст.376). На час на час дії воєнного стану та періоду відновлення інфраструктурних об’єктів України, зруйнованих внаслідок військової агресії Російської Федерації: судді Конституційного суду отримують заробітну плату у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду без доплат передбачених статтею 26 Закону України «Про Конституційний Суд України»;

3) суддям Конституційного Суду при досягненні пенсійного віку, встановленого законом, призначається пенсія на умовах, визначених Законом 7 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, цією нормою передбачається зменшення розміру суддівської винагороди суддів Конституційного Суду України та зменшення розміру довічного грошового утримання судді.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)1.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Рекомендація.

Відмовитись від ідеї зменшення матеріальних гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України та отримати консультативний висновок Вищої ради правосуддя.

Позиція стейкхолдерів

У публічному просторі позиції відсутні.


Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-20#Text)

 

Ми у соцмережах
Завжди відкриті до
питань та пропозицій
+38 (063) 763-85-09 office@izi.institute