Аналіз законопроєктів

Висновок до законопроєкту 5386

Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей справляння земельного податку та орендної плати за земельні ділянки, які перебувають в оперативному управлінні, господарському віданні

Дата реєстрації
15.04.2021
Суб’єкт права законодавчої ініціативи
Безгін Віталій Юрійович
Бунін Сергій Валерійович
Головний комітет
Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики
Висновок ІЗІ
Висновок АнтикорКомітету
Висновок НАЗК

Опис законопроєкту

Законопроєктом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) щодо земельного податку та орендної плати.

Платниками земельного податку є землекористувачі, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, оперативного управління, господарського відання.

Ставка податку за земельні ділянки державної або комунальної власності, які перебувають у оперативному управлінні або господарському віданні та передані в оренду, встановлюється у розмірі не менше 5 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Орендна плата для орендарів, які отримали право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування, права успадковуваного володіння землею, не може перевищувати 1 відсотка нормативної грошової оцінки (протягом перших десяти років з дня державної реєстрації права оренди).

Корупціогенний фактор

1. Надмірні дискреційні повноваження

Відповідно до пропонованих редакцій статей 274 (пункт 274.3) та 277 (пункт 277.1) ПКУ, ставка податку за земельні ділянки державної або комунальної власності, розташовані за межами населених пунктів, які перебувають у оперативному управлінні або господарському віданні та передані в оренду, встановлюється у розмірі не менше 5 відсотків.

При цьому, нормами законопроєкту не встановлена верхня межа ставки такого податку. Таким чином, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (відповідно до повноважень наданих статтям 12 та 284 ПКУ) можуть встановити різні ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Практика розділу ХІІ ПКУ «Податок на майно» (наприклад статті 274, 277, 284) свідчить про встановлення конструкцій “не менше” та “не більше”, що надає можливість органам місцевого самоврядування з одного боку самостійно встановлювати ставку податку на відповідній території, а з іншого – встановлює певну межу, перейти яку органи місцевого самоврядування не можуть.

За умови відсутності верхньої межі такої ставки, положення законопроєкту наділяють надмірними дискреційними повноваженнями органи місцевого самоврядування, що на практиці може призвести до різних ставок податку на різних територіях. Це, в свою чергу, може сприяти виникненню корупційних ризиків.

Таким чином, для усунення цього корупціогенного фактору потрібно встановити також і верхню межу ставки земельного податку.

Довідка

Законопроєкт №5386 пов’язаний із законопроєктом №5385 і може бути прийнятий виключно після прийняття останнього.

Позиції стейкхолдерів

Міністерство фінансів України не підтримує законопроєкт2.


Цей висновок підготовлений відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи законопроєктів аналітичним центром “Інститут законодавчих ідей”

https://www.kmu.gov.ua/storage/app/bills_documents/document-2258725.pdf

 

Ми у соцмережах
Завжди відкриті до
питань та пропозицій
+38 (063) 763-85-09 office@izi.institute