Аналіз законопроєктів

Висновок до законопроєкту 5600-2

Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень

Дата реєстрації
15.06.2021
Суб’єкт права законодавчої ініціативи
Аліксійчук Олександр Васильович
Бакунець Павло Андрійович
Головний комітет
Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики
Висновок ІЗІ
Висновок АнтикорКомітету
Висновок НАЗК

Опис законопроєкту

Законопроєктом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України (далі – ПК України) щодо вдосконалення системи оподаткування.

Зміни стосуються:

– оподаткування земельним податком;

– підвищення ставок податків;

– адміністрування податків та податкової застави;

– оподаткування корисних копалин;

– встановлення додаткових обтяжень для керівників юридичних осіб,

– та інших змін у сфері оподаткування.

Довідка

Законопроєкт №5600-2 є аналогічним до законопроєкту №5600 за виключенням усіх положень щодо мінімального податкового зобов’язання. Водночас, корупціогенні фактори є такими ж, які були виявлені у законопроєкті №5600.

Корупціогенні фактори

1. Надмірні дискреційні повноваження

1.1. Відповідно до змін до підпункту 1 пункту 73.3 статті 73 ПК України, «Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які можуть свідчити про порушення платником податків податкового, валютного законодавства…».

У чинній редакції цього підпункту вжито конструкцію «свідчать».

Таким чином, контролюючий орган наділений правом надсилати письмові запити з будь-яких підстав, які ймовірно свідчитимуть про порушення платником податку законодавства. Такі дискреційні повноваження є надмірними, адже щодо різних платників податків за наявності однакових підстав, може бути як надіслано, так і не надіслано відповідний запит. Це сприяє виникненню корупційних ризиків та можливим зловживанням вказаними повноваженнями шляхом надсилання великої кількості запитів до платників податків.

Рекомендуємо залишити вказану норму в чинній редакції.

1.2. Згідно з новою редакцією пункту 95.3 статті 95 ПК України «У разі несплати протягом 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган має право звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника такого платника податків за межі України – до повного погашення такого боргу…».

По-перше, формулювання «має право» надає можливість працівникам контролюючого органу на розсуд визначати випадки звернення до суду з обмеженням права виїзду за межі України керівника платника податків, що сприяє виникненню корупційних ризиків та зловживань.

По-друге, обмеження у праві виїзду за межі України керівника платника податків суперечить статті 33 Конституції України (свобода пересування) та статті 61 Конституції України (юридична відповідальність має індивідуальний характер).

Керівник платника податків повинен нести відповідальність виключно за свої дії, вчинення або невчинення яких призвело до виникнення податкового боргу. Втім, можливі ситуації, при яких податковий борг виник не з вини керівника. Таким чином, згідно запропонованих змін, в будь-якому випадку відповідальність буде нести керівник, що не є обґрунтованим.

Рекомендуємо виключити з ПК України положення щодо обмеження права виїзду за межі України керівника платника податків.

1.3. З пункту 95.5 статті 95 ПК України виключено умову (запобіжник) стягнення коштів за рахунок готівки, що належить платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках, а саме «якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов’язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань».

Таким чином, за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, може бути стягнуто будь-яку суму податкового боргу і в будь-який період (наприклад через один день несплати).

Отже, посадові особи отримують надмірні дискреційні повноваження по стягненню податкового боргу без звернення до суду. Це може сприяти виникненню корупційних ризиків.

Рекомендуємо залишити пункт 95.5 ПК України в чинній редакції.

2. Нечітка регламентація прав, обов’язків та відповідальності юридичних та фізичних осіб під час здійснення публічних процедур.

Відповідно до нової редакції пункту 56.15 статті 56 ПК України «Скарга, подана з дотриманням порядку, строків та умов, визначених цією статтею, щодо визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу зупиняє виконання платником податків неузгоджених грошових зобов’язань, визначених у такому податковому повідомленні-рішенні, та стягнення контролюючими органами таких грошових зобов’язань, на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу або звернення з позовом до суду і до дня закінчення процедури оскарження в адміністративному або судовому порядку, але передбачає поширення права податкової застави у порядку, передбаченому цим Кодексом, на такі неузгоджені грошові зобов’язання».

Таким чином, можливе виникнення ситуації при якій платник податків успішно оскаржить рішення контролюючого органу, однак на весь період оскарження він може бути позбавлений права здійснення видаткових операцій на рахунках та права відчуження майна, на яке поширюється податкова застава.

Вказане свідчить про втручання у права платників податків і порушення балансу інтересів між контролюючим органом та платником податків.

Якщо скарги на рішення контролюючого органу відсутні, то податкова застава є необхідним інструментом для забезпечення стягнення податкового боргу, однак, якщо рішення може бути правомірно оскаржене, то податкова застава може стати інструментом тиску на платників податків та сприятиме виникненню корупційних ризиків..

Рекомендуємо не поширювати право податкової застави на неузгоджені грошові зобов’язання.

Інші зауваження

1. Відповідно до нової редакції пункту 284.1 ПК України «Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування … приймають рішення про встановлення факту користування юридичною або фізичною особою земельною ділянкою державної та комунальної власності, у тому числі самовільно зайнятою, без оформлення правовстановлюючих документів».

Це матиме наслідком сплату земельного податку для таких фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про сплату земельного податку з самовільно зайнятих земельних ділянок, без прийняття рішення про передачу її у власність або надання в оренду (яке залежить від його рішення).

Самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням (стаття 531 КУпАП), а сплата податку як спосіб вирішення проблеми виглядає, на наш погляд, сумнівним рішенням, як і вирішення земельних відносин шляхом внесення змін в Податковий кодекс України.

2. Відповідно до змін до пункту 12.5 ПК України «На рішення про встановлення місцевих податків та зборів, прийняті на підставі і на виконання вимог цього Кодексу, не поширюється дія законодавства щодо здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності».

Виведення окремих нормативно-правових актів, які мають регуляторний вплив на господарську діяльність з-під дії Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» унеможливлює забезпечення відкритої процедури прийняття відповідних рішень сільськими, селищними, міськими радами та радами об’єднаних територіальних громад, а також порушує принцип прозорості прийняття рішень. Крім того, це впливає і на розгляд та врахування думки громади (на жителів якої будуть поширюватись відповідні місцеві податки та збори).

4. Змінами до статей 172 та 197 ПК України підвищується податкове навантаження для платників податків, що планують продавати власне житло, а також податкове навантаження для громадян, які планують придбати житло.

Ці зміни можуть призвести до зростання цін на ринку нерухомості (на суму ПДВ), а також до зростання цін при перепродажі квартир (до 18%).

Вважаємо такі зміни дискримінаційними по відношенню до платників податків і такими що потребують перегляду.

5. Відповідно до нової редакції підпункту 140.4.4 статті 140 ПК України, «Великими платниками податків фінансовий результат до оподаткування зменшується на п’ятдесят відсотків суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років».

Таким чином, великі платники податків ставляться в менш вигідне становище, порівняно з іншими платниками податків, що порушує принцип рівності платників податків, передбачений статтею 4 ПК України.

6. Змінами до статті 198 ПК України обмежено право платників податків на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, складених через більш ніж 180 днів з моменту здійснення операції. Чинна норма визначає строк у 1095 днів.

Такі зміни порушують права платників податків та можуть призвести до фінансових втрат.


Цей висновок підготовлений відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи законопроєктів аналітичним центром “Інститут законодавчих ідей”

 

Ми у соцмережах
Завжди відкриті до
питань та пропозицій
+38 (063) 763-85-09 office@izi.institute