Резюме

Загалом запропоновані зміни є позитивними для кримінального процесу.

Разом з тим, деякі новели правового регулювання викликають певні сумніви та перестороги, як от:

– нівелюється роль захисника на всіх стадіях досудового розслідування шляхом надання слідчому та прокурору можливості не залучати останнього або залучати за допомогою аудіо та відео конференції. Проте, захисник, не перебуваючи на місці події та на місці проведення слідчих дій, буде позбавлений ефективного виконання своїх обов’язків;

– прокурора наділяють повноваженнями слідчого судді у випадках об’єктивної неможливості виконання ним своїх повноважень. Проте, жодною нормою закону не надається перелік таких випадків. Відтак, прокурор на власний розсуд буде визначати можливість/неможливість слідчим суддею відправляти правосуддя, перебираючи на себе його повноваження. У цьому випадку нівелюється функція судового контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, а сторона захисту ставиться у завідомо програшне становище. Більше того, запропоновані зміни прямо порушують вимоги частини 1 статті 124 Конституції України, якою передбачено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються;

– слідчому та прокурору дозволяється отримувати докази винуватості особи, порушуючи її права і свободи. При цьому, суд не матиме права такі докази не врахувати, відтак, попри такі порушення особу може бути визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Це може призвести до непоодиноких зловживань зі сторони слідчого та прокурора;

– керівникові прокуратури або керівникові органу досудового слідства надаються повноваження примусового відчуження майна підозрюваних, обвинувачених поза судовим процесом. При цьому законом не передбачено обов’язку повернення такого майна або компенсації його вартості у випадку закриття в подальшому кримінального провадження або визнання особи невинуватою в інкримінованому їй кримінальному правопорушенню. Вірогідно, що такі повноваження керівників прокуратури та органів досудового розслідування здатні призвести до масового позбавлення майна осіб без можливості його повернення.

Порівняльний аналіз чинних норм та запропонованих змін

Законопроєктом пропонується внести наступні зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодекса України:

– надається можливість Генеральному прокурору (особі, яка виконує його обов’язки), керівникам обласних прокуратур, їхнім першим заступникам і заступникам своєю постановою доручати здійснення досудового розслідування іншим органам досудового розслідування не лише у разі неефективності здійснення досудового розслідування, а також за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного, стану; встановлюються правила створення керівником органу досудового розслідування міжвідомчих слідчих груп на підставі постанови, погодженої з керівниками відповідних органів досудового розслідування;

– визначається порядок участі та залучення захисника і перекладача до проведення окремої процесуальної дії у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану;

– закріплюються гарантії поновлення процесуальних строків в умовах воєнного стану;

– узгоджуються між собою положення статей 615 та 219 КПК України щодо початку обчислення строків досудового розслідування в умовах воєнного стану, а також уточнюються окремі правила їх обчислення;

– виключаються обмеження щодо проведення слідчих (розшукових) дій в умовах воєнного стану у нічний час та визначаються правила фіксації ходу і результатів провадження окремих слідчих (розшукових) дій у випадку неможливості забезпечення в них участі понятих;

– надається можливість зупиняти досудове розслідування після повідомлення особі про підозру за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють подальше проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану;

– унормовується питання зупинення судового провадження у разі призову обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;

– закріплюються гарантії здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, коли обвинувачений перебуває поза межами приміщення суду;

– керівнику органу прокуратури в умовах воєнного стану надається право користуватися повноваженнями слідчого судді, передбаченими статтями 186, 187, 190, 206, 219, 232, 246, 250 КПК України, у випадку відсутності об’єктивної можливості їх виконання слідчим суддею;

– регламентуються гарантії розподілу матеріалів кримінальних проваджень у випадку неможливості забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а також визначення складу суду в умовах воєнного стану;

– визначаються строки провадження окремих процесуальних дій, передбачених статтями 220, 221, 304, 306, 308, 376, 395, 426 КПК України, у разі припинення воєнного стану, якщо була відсутня об’єктивна можливість їх своєчасного здійснення; уточнюються правила територіальної підсудності кримінальних проваджень в умовах воєнного стану;

– пропонується умови визнання показань свідка, потерпілого, підозрюваного, отриманих на стадії досудового розслідування, що здійснювалося в умовах воєнного стану, доказами у суді;

– визначаються випадки альтернативності здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх в умовах воєнного стану;

– покладається обов’язок на слідчого чи прокурора зберігати у себе в електронній формі копії матеріалів кримінальних проваджень, досудове розслідування в яких здійснюється в умовах воєнного стану;

– надається можливість звернення на користь держави тимчасово арештованого майна відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» за погодження із керівником відповідного органу прокуратури в умовах введення воєнного стану;

– закріплюються умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану, а також встановлюються гарантії відшкодування втрачених речей і документів в умовах воєнного стану.

Загалом запропоновані зміни є позитивними для кримінального процесу.

Разом з тим, деякі новели правового регулювання викликають певні сумніви та перестороги, як от:

1. запропонованою редакцією абзацу 1 частини 12 статті 615 КПК передбачається, що слідчий, прокурор забезпечує участь захисника у проведенні окремої процесуальної дії за першої можливості, у тому числі за потреби – із застосуванням технічних засобів (відео, аудіозв’язку) для забезпечення дистанційної участі захисника. У разі неможливості здійснити залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії така дія проводиться без його участі, а її хід і результати в обов’язковому порядку фіксуються доступними технічними засобами шляхом здійснення безперервного відеозапису.

Вбачається, що надання можливості слідчому або прокурору на власний розсуд визначати захисника потенційно призведе до непоодинокого порушення прав і свобод людини і громадянина під час здійснення кримінального провадження. “Неможливість” участі захисника буде визначатись слідчим та прокурором за відсутності будь-який критеріїв для прийняття такого рішення, що створює додаткові умови для зловживання стороною обвинувачення під час здійснення ними процесуальних повноважень.

Окрім того, залучення захисника в режимі відео чи аудіозвязку призведе до фактичної неможливості виконання ним своїх обов’язків, оскільки, наприклад, без фізичної присутності на місці події неможливо повністю та об’єктивно зібрати всі наявні докази.

Відповідно, такі обмеження прав сторони захисту не тільки призводять до порушення конституційних гарантій діяльності адвокатури, але й порушують вимоги норми частини 2 статті 63 Конституції України, згідно якої підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

При цьому, права і свободи, передбачені статті 63 Конституції України, не можуть бути обмежені, в тому числі в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина 2 статті 64 Основного Закону України).

Аналогічні зауваження стосуються й питань залучення перекладача під час проведення слідчих дій (нова редакція абзацу 2 частини 12 статті 615 КПК України);

2. Новою редакцією частини 15 статті 615 КПК (у редакції проекту) майно, на яке накладено тимчасовий арешт у порядку, передбаченому ст. 173 цього Кодексу, під час воєнного, надзвичайного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України, може бути примусово відчужено 5 або вилучено на користь держави відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» за погодженням із керівником відповідного органу прокуратури або органу досудового розслідування.

У даному випадку сторона обвинувачення необгрунтовано наділяється додатковими процесуальними повноваженнями, які можуть відкрити необмеженість зловживань та порушення прав людини.

Відбувається підміна функції судового контролю за проведенням досудового розслідуванням необмеженими повноваженнями однієї із сторін кримінального провадження, що потенційно може використовуватись правоохоронними органами з метою отримання певних вигод за невчинення дій, спрямованих на примусове відчуження арештованого майна.

Окрім того, у випадку закриття в подальшому кримінального провадження стосовно підозрюваного, обвинуваченого та примусового відчуження його майна до цього моменту така особа не може розраховувати ані на компенсацію, ані на повернення такого майна, оскільки відповідні норми КПК України такого механізму не передбачають;

3. Статтю 87 КПК України пропонується доповнити частиною 5 наступного змісту: “В умовах воєнного, надзвичайного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України положення цієї статті застосовуються з урахуванням особливостей, визначених статтею 615 цього Кодексу”.

Відтак, законопроєктом пропонується відійти від загального принципу кримінального процесу про допустимість доказів, встановивши, що прийнятними для суду є докази, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

За таких умов слідчому та прокурору надаються легальні повноваження доведення вини певної особи засобами, які порушують права людини: фізичний та психологічний тиск; ігнорування будь-яких вимог кримінального процесуального закону щодо необхідності дотримання певних правил і процедур при проведенні допиту, обшуку, огляду тощо.

Відтак, кожна особа, вина якої обґрунтовується такими доказами, може визнаватися судом винною. Це свідчить про намагання перевести кримінальний процес в іншу площину шляхом звуження та позбавлення гарантованих Конституцією України прав і свобод.

Також така модель доказування у кримінальному процесі явно суперечить його меті: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (частина 1 статті 2 КПК України);

4. Щодо надання керівнику органу прокуратури в умовах воєнного стану права користуватися повноваженнями слідчого судді, передбаченими статтями 186, 187, 190, 206, 219, 232, 246, 250 КПК України, у випадку відсутності об’єктивної можливості їх виконання слідчим суддею, слід звернути увагу на таке¹.

Оскільки кримінальним процесуальним законом не розкривається зміст “відсутності об’єктивної можливості” в частині здійснення повноважень слідчим суддею, то прокурор на власний та необмежений розсуд здійснюватиме його тлумачення².

У такому аспекті високою є вірогідність інтерпретації введеного в КПК України поняття у власних інтересах з метою отримання повноважень слідчого судді, що саме по собі нівелює роль судового контролю під час здійснення кримінального провадження та призводитиме до порушення прав і свобод людини і громадянина.

Відтак, логічною була б конструкція цієї норми про те, що така неможливість виконання слідчим суддею своїх повноважень має підтверджуватись офіційним оголошенням на вебпорталі суду (яке долучається до матеріалів кримінального провадження) та невизначення Верховним Судом іншого суду, який здійснюватиме судочинство на певній території³.

запропоновані зміни прямо порушують вимоги частини 1 статті 124 Конституції України, якою передбачено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються

наприклад, такою неможливістю виконання слідчим суддею своїх обов’язків прокурор вправі визнати обідню перерву; відрядження на 1 робочий день; зайнятість в іншому процесі тощо.

Верховний Суд активно використовує повноваження зміни підсудності у випадку неможливості судами на певних територіях відправляти правосуддя