Резюме

Законопроект розроблений з метою встановлення кримінальної відповідальності за будь-яку співпрацю з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією та/або її збройними чи воєнізованими формуваннями на шкоду Україні. Для цього пропонується доповнити Кримінальний кодекс України (далі – КК) новою ст. 111-2 “Пособництво державі-агресору”.

Законопроєкт був ухвалений 24.03.2022

Детальний опис Закону

Нова стаття КК передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), його збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації державиагресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом:

– реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;

– добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, його збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора;

– іншої добровільної взаємодії з представниками держави-агресора, збройними формуваннями, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Слід зазначити, що наразі відсутня необхідність у уриміналізації вказаних діянь. Запропоновані форми вчинення злочину уже криміналізовані та охоплюються об’єктивною стороною інших складів злочинів, передбачених в КК.

Наприклад, передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, його збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора охоплюється чинною ч. 4 ст. 111-1 КК.

Умисні дії, спрямовані на взаємодію з представниками держави-агресора, збройними формуваннями, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора уже охоплюються окремими формами ст. 111-1 КК та 111 КК.

Отже, доповнення КК вказаною статтею свідчитиме про надмірну криміналізацію та сприятиме штучній конкуренції норм, яка значно ускладнить правозастосовну практику.

Окрім того, запропоноване формулювання диспозиції не відповідає принципу юридичної визначеності, як однієї зі складових верховенства права. Наприклад, визначення “інша добровільна взаємодія” є неконкретизованим, що не дає можливості визначити, які саме діяння є протиправними.

Не може бути підтримана й ідея стосовно внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо того, що до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 109 – 114-1, 258 – 258-5, 260, 261, 437 – 442 КК, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, застосовується запобіжний захід, лише у вигляді тримання під вартою. Такий підхід раніше уже визнавався Конституційним судом як неконституційний.

Висновок

Інститут Законодавчих ідей не підтримує запропоновані законодавчі рішення. З метою запобігання порушенню прав осіб та дотримання належної якості кримінального закону, вказаний Закон повинен бути ветований Президентом України.