Резюме

Законопроєктом пропонується внести зміни до Закону України “Про санкції” щодо підстав та порядку застосування санкцій.

Аналіз основнихположень законопроєкту

Новими підставами застосування санкцій є:

У разі ухвалення такого рішення або регламенту Ради Європейського Союзу, що стосується запровадження, внесення змін або скасування санкцій, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у триденний строк з дня прийняття такого рішення (регламенту) вносить пропозицію щодо застосування Україною аналогічних санкцій, змін чи скасування санкцій на розгляд РНБО України, яка розглядає це питання та приймає рішення щодо запровадження, внесення змін або скасування санкцій не пізніше ніж у триденний строк з дня внесення відповідної пропозиції.

За результатами антикорупційної експертизи законопроєкту, Інститут законодавчих ідей не виявив в його положеннях корупціогенних факторів. Однак, цілком підтримуючи ідею необхідності синхронізації санкцій з міжнародним співтовариством, вважаємо, що запропонований підхід щодо “автоматичної” синхронізації санкцій не зможе працювати на практиці та може створювати загрози для національної безпеки України.

Зауваження

1. Встановлено обов’язок синхронізації не лише із рішенням про застосування санкцій, а й рішеннями країн-партнерів щодо скасування санкцій, що може нести загрози національній безпеці України.

У законопроєкті пропонується закріпити обов’язок КМУ вносити пропозицію щодо застосування Україною аналогічних санкцій, змін чи скасування санкцій на розгляд Ради національної безпеки та оборони України у триденний строк з дня прийняття такого рішення вказаними країнами-партнерами.

На практиці, такий підхід призведе до того, що КМУ буде зобов’язаний ініціювати послаблення чи скасування санкцій з певних осіб щодо яких таке рішення винесено окремою вищевказаною країною. Наприклад, якщо в Канаді чи Японії будуть зняті санкцій з особи, яка є підсанкційною в Україні, КМУ повинен ініціювати зняття таких санкцій в Україні, навіть якщо це суперечить її інтересам.

Окрім того, в законопроєкті визначено, що “… РНБО розглядає це питання та приймає рішення щодо запровадження, внесення змін або скасування санкцій не пізніше ніж у триденний строк з дня внесення відповідної пропозиції”. За такого формулювання неможливо чітко визначити, чи зобов’язане РНБО фактично автоматично приймати таку пропозицію, чи має можливість відмовити.

Слід враховувати, що накладення санкцій є суверенним правом держави та залежить від політичних обставин, які мають властивість стрімко змінюватись. За таких умов, цілком реальною є ситуація, за якої така “автоматична” синхронізація Україною санкцій, особливо в частині їх зняття, буде створювати загрози національній безпеці України.

Вважаємо, що синхронізація санкцій є важливим аспектом глобальної системи стримування та притягнення до відповідальності агресора та його пособників. Разом з тим, запропонована система автоматичної синхронізації санкцій, особливо їх скасування, може порушити баланс між національними інтересами України та гармонізації з рішеннями держав-партнерів.

Тому, рекомендуємо чітко закріпити можливість РНБО у виключних випадках, керуючись національними інтересами України не приймати відповідні рішення щодо синхронізації санкцій.

2. Неврегульоване питання одночасної синхронізації з санкціями усіх країн-партнерів.

У законопроєкті ніяким чином не врегульоване питання синхронізації санкцій між Україною та одночасно усіма вище вказаними країнами-партнерами. Наприклад, у випадку скасування санкцій США, за логікою законопроєкту, вони мають бути синхронізовані, тобто скасовані в Україні. Водночас, ЄС може не скасувати такі санкції.

За такої ситуації, у разі прийняття відповідного рішення в Україні, санкції будуть синхронізовані з санкціями США, але перестануть бути синхронізованими з санкціями ЄС.

Це додатково підтверджує аргумент, що уповноважені українські органи повинні розглядати питання синхронізації у кожному конкретному випадку, насамперед керуючись своїми власними національними інтересами.

3. У законопроєкті не враховано, що процедура накладення секторальних санкцій відрізняється від процедури накладення індивідуальних санкцій.

Законопроєктом пропонується, щоб Кабінет Міністрів України протягом трьох днів виносив на розгляд РНБО питання накладення аналогічних санкцій. Однак у випадку накладення секторальних санкцій, процедура, передбачена Законом України “Про санкції” відрізняється. Рішення має бути затверджено Указом Президента України та постановою Верховної Ради України. Натомість в новому пункті 9 статті 5 законопроєкту ці положення не враховані. Внаслідок цього виникає колізія, яку необхідно усунути.

Рекомендуємо удосконалити законопроєкт, визначивши процедуру синхронізації з секторальними санкціями.

4. Невизначеність щодо конкретних видів санкційних обмежень, які слід синхронізувати.

У законопроєкті вказано, що “… КМУ вносить пропозицію щодо застосування Україною аналогічних санкцій, змін чи скасування санкцій на розгляд Ради національної безпеки та оборони України …”.

Слід враховувати, що в Законі України “Про санкції” перелічено 32 види санкцій, а їх перелік є невичерпним. Водночас, у вищевказаних країнах-партнерах санкційні обмеження можуть полягати в інших правообмеженнях, аналогів яким немає в українському Законі. За такої ситуації, уповноважені українські органи на власний розсуд будуть “співставляти” застосовану/змінену/скасовану санкцію з визначеннями Закону.

Звісно, завжди буде можливість синхронізувати таку санкцію через використання санкції з відкритим змістом “інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом”. Однак такий підхід буде позбавлений системності та може створити проблеми на практиці, особливо з визначенням органів, уповноважених на імплементацію цих санкцій.

Вважаємо, що, перш за все, необхідно удосконалити перелік видів санкцій, закріплений в Законі, максимально гармонізувавши його з підходами країн-партнерів.

Інститут законодавчих ідей схвалює ідею законопроєкту, тому не заперечує проти його ухвалення, однак лише за умови доопрацювання та виправлення виявлених недоліків.

Цей висновок підготовлений відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи законопроєктів аналітичним центром “Інститут законодавчих ідей”